З акаунт-менеджера у волонтери: як війна змінює нас

Продовжуємо розповідати важливі історії, що мали початок 24 лютого. Ця дата стала точкою неповернення для багатьох з нас. Війна, яку розпочала рф проти України, кардинально змінила життя кожного. Наш акаунт-менеджер Костянтин Кравець перекваліфікувався у волонтера. Чим зараз живе наш колега і яким був його шлях до створення власного благодійного фонду — далі в інтерв’ю.  

• 24 лютого — перший день війни, яким він був для тебе?
• Зараз згадую, в мене був віщий сон, що буде війна. Це було приблизно за два тижні до повномасштабного вторгнення. Уві сні летіли літаки, висаджувалися десантники… А ми з маленькою дочкою спостерігали за цим із вікон нашого балкона. На ранок я відчув збентеження, м’яко кажучи. 
  Вже 24 лютого, я прокинувся десь за пів години до початку усього цього жахіття й почав моніторити соцмережі. Ніби була якась чуйка. Я вийшов на той самий балкон, з якого спостерігав за літаками уві сні й побачив світло від вибухів з боку Василькова, тільки тепер усе було на яву. Звуки були жахливими, стало не на жарт страшно. Далі, збудив дружину і ми почали міркувати, що робити і як… Добре, хоч дитина спала увесь цей час. 
  У один з перших днів, ми з місцевими зібралися під сільрадою, почали думати про координування усього. Я створив чат патруля. Далі, розбили село на чотири сектори, щоб було легше моніторити місцевість. Почали організовувати блокпости, один з таких ми звели вже за годину. Потім, з цими ж активістами, ми були в ТрО нашої громади. Дехто з них став чергувати на блокпостах в Тарасівці, дехто — пішов воювати. Я ж почав їздити у благодійні фонди, щоб забезпечити своїх з ТрО необхідними речами. 
  Початок війни запам’ятався думкою: або ти виживаєш і борешся, або ти здаєшся і тебе несе за течією. Я обрав варіант не здаватися.
• З акаунт-менеджера у волонтери. Як розпочався твій шлях?
• Досвід менеджерства у мене багатий. Ще у студентські часи, в Бердянську, ми займалися різною активністю, в тому числі й благодійними ініціативами. Тому, волонтерство для мене не нова річ. Я з’єдную різних людей в залежності від їх потреб, знаходжу необхідні речі та доставляю їх тим, хто цього потребує. Це і забезпечення армії, і гуманітарна допомога. Ми допомагаємо і тваринам, і людям. 
  Одного разу, ми з окупованого Дніпрорудного вивезли онкохвору жінку та передали її волонтерам в Запоріжжі. Там повна біда була з тим, щоб вона сіла на потяг. Нам довелося залучати топменеджера Укрзалізниці, щоб розв’язати це питання. До слова, у тієї жінки — рак мозку. Зараз вона в Німеччині, де за її життя борються місцеві медики. Я дізнавався нещодавно, вона йде на поправку. 
• Ти відкрив власну ГО “Фонд допомоги Захисникам України ВІВАКОТ”. Чи були складнощі з реєстрацією ГО?
• Реєстрація фонду не зайняла багато часу. Ми зібралися співзасновниками та подали необхідні документи: я та два моїх товариші (це подружня пара, він — розвідник, вона — розбирається в бюрократичних справах та амуніції). Далі, я відкрив рахунки у трьох різних банках. Коротше, організаційне питання вирішилося доволі швидко.

• Якщо узагальнити, які види допомоги надає твоя організація?
• Ми позиціюємо себе як фонд допомоги армії України. Закупівля дронів, рацій, правильного тактичного одягу, амуніції, бронежилетів… І закінчуючи автомобілями. Але це лише частина того, що ми робимо. Ми ще здійснюємо гуманітарні проєкти. Вивезення постраждалих з окупованих територій, транспортування хворих тощо. Ну, і звісно, зоо напрям. Наші котики й собачки, яких ми вивозимо з небезпечних місць та знаходимо нові домівки. Деякі з них, завдяки нам знайшли домівки в Німеччині. Звісно ж збираємо гроші на харчування, а іноді й лікування як людей, так і тварин. 
  В планах, розвивати напрямок психологічної підтримки постраждалих, як цивільних, так і військових.
• Твоя роль у роботі ГО не обмежується менеджерськими обов’язками, розкажи чим займаєшся безпосередньо ти?
• Я — координаційний та логістичний центр в одній особі. На мені прийняття усіх рішень. Я отримую запити від різних осіб, бригад та організацій, на основі цього вирішую, що може зробити мій фонд для розв’язання цієї проблеми. Пріоритети вибудовуються в голові автоматично. Звісно ж, усі поїздки та вивантаження без мене не проходять. Мене знають особисто у багатьох фондах, ми співпрацюємо та взаємодопомагаємо. Все заради єдиної мети. 
• З чого розпочалася робота твого фонду? 
• Робота фонду розпочалася ще до реєстрації ГО. В мене є бізнес-партнер Джонатан Маркус, англієць. Він має готельний бізнес у Німеччині та будівельний — у Польщі. Колись давно агентство, де я працював, надавало йому послуги. Співпраця із ним закінчилася, а як друзі ми спілкуємося й досі. Мене, Джонатана та ще одного нашого товариша Юрія Васьковського знову об’єднало кілька проєктів, та уже під час війни. 
  Перший: закупівля та доставлення дронів з Німеччини у Чернігів (тоді це місто активно бомбили). Фандрейзинг був на боці Німецької сторони. 
  Другий проєкт, за моєї ініціативи: забезпечення якісним зв’язком Боярське ТрО. Ми купили 20 захищених радіостанцій на 8 тисяч фунтів стерлінгів. Половина з яких пішла на Чернігів (захист критичної інфраструктури). Шість віддали на Боярське ТрО і чотири — на Нацбанк України пішло. 
  Третій проєкт: закупівля восьми генераторів різної потужності. Найменший — від 5,3 кВт, найпотужніший — 11,8 кВт. Джонатан привіз їх на бусі до Львова. Назад до Німеччини він поїхав як волонтер, вивіз жінок із дітьми, яких ми доправили до Львова. Це була не разова акція. Він нам постійно привозив спорядження, а ми йому людей, що потребували прихистку в ЄС. Так і обмінювалися.
  За ці три проєкти ми, як волонтери, вже зібрали близько 42 тисяч доларів. Тоді Джонатан підняв питання про відкриття благодійного фонду, щоб було легше збирати пожертви. Він, до слова, реалізує власний проєкт: будує у Берліні безплатний хостел для біженців з України. 
• Що в найближчих планах твоєї ГО?
• Після завершення будівництва хостелу, що будує Джонатан, ми разом реалізуємо четвертий спільний проєкт, але вже у рамках мого фонду. У нас є запит на закупівлю чотирьох позашляховиків та двох бусів на потреби ЗСУ. Також, найближчим часом, ми хочемо відправити в Німеччину військового з Боярки, якому відірвало руку. Йому необхідне лікування та протезування. Ще ми активно працюємо з моїм рідним Бердянськом, вивозимо людей із Маріуполя і так далі. Це проєкт, який працює в режимі нон-стоп.
• Чому саме така назва ГО? Розкрий таємницю.
• Таємниці немає, мене під нікнеймом VIVAKOT можна було побачити у грі в танчики. Просто люблю котиків 🙂 Потім зробив собі номерний знак на авто такий. Домен теж у мене був відповідний, хотів робити інтернет-магазин. Але вийшло, що знадобиться ця назва для благодійного фонду. Це більш персоналізована історія, близька мені. Тому над назвою фонду я не вагався.  
• Ти дуже активно ведеш свої соцмережі. Це додає тобі наснаги чи навпаки потребує значного ресурсу?
• З початку війни я прийняв рішення збирати кошти на свою картку на потреби свого Тарасівського ТрО. Мені тоді вдавалося в короткі строки діставати необхідні речі. А ставалося це завдяки моїй наполегливості. Я просто їхав у фонди й шукав: намалювався — не зітреш, як то кажуть 🙂 У цьому всьому соцмережі мені дуже допомагали. Завдяки постам та відеозверненням ми збирали великі гроші й витрачали їх на адресні потреби наших ТрО, поліціянтів тощо. Тому соцмережі — це хороший інструмент, що допомагає наближувати перемогу, а відповідно надає наснаги.
• Ти намагався поєднати роботу з волонтерством? Чи одразу перемкнувся на допомогу?
• Я не міг поєднувати свою роботу акаунт-менеджера з волонтерством, бо розумів, що на всі 100% маю допомагати нашим військовим, та й усім кому можу. Коли я чую, як бійці дякують за підтримку, за те, що “намагаюсь зламати стіну” і допомогти, розумію, що усе не дарма. Згадую, як через бюрократію бійці  двох бригад, що на передовій, не могли отримати необхідні речі. Військовим не було коли робити запити, в них щойно комбата вбили… Тоді домовлявся через головну волонтерку по гуманітарному напрямку у Фонді Притули. Вони та організація “Демократична Сокира” завантажили наш бус необхідним, волонтери з ТрО додали медикаменти і я поїхав доставляти усе це тим бійцям. 
  Головне, що я ставлю собі за мету — гуманне ставлення до людей. 

• Розкажи про свої волонтерські поїздки. Що тебе найбільше вразило?
• Поїздок було багато й усі вони різні. Починаючи з заходу України, куди здійснювалися поїздки для забезпечення необхідним мого ТрО та гуманітарні заходи; завершуючи волонтерством на потреби ЗСУ, добробати й на усіх, хто на “пєрєдкє”. Крайні мої поїздки були в міста Курахове, Бахмут, Покровськ… Пам’ятаю як в одну з таких поїздок, я вибив у Фонду 20 сертифікованих турнікетів CAT та повіз у бригаду. За них мене ледь не на руках носили, бо ці штуки рятують життя, на відміну від китайських реплік.
  Поїздок було дійсно багато, на моїй сторінці у фейсбуку — увесь щоденник. 
• Ти вже багато розказав про досягнення твого фонду та плани. Може щось хочеш додати?
• Хочеться, звісно, щоб усе крутилося не тільки навколо мене, а була ціла команда волонтерів. Проте, для мене зараз пріоритетніше їздити на схід України. Коли я особисто завантажую авто, їду до людей, які цього потребують — це неоціненне живе спілкування. І з бійцями на передовій, і з постраждалими… Звичайно, в деяких випадках ми можемо надіслати допомогу поштою, але іноді краще особисто відвідати військових. Хлопцям, які вже другий місяць в окопі, вкрай необхідне живе спілкування та підтримка. На цьому б я хотів ще закцентувати. Коли ми їздимо на схід, там дуже відчуваємо, що таке справжня війна. Тому я буду особисто їздити туди й підтримувати воїнів ЗСУ. Навіть всупереч організаційним моментам фонду. Адже це потрібно і мені, і нашим бійцям. Хочу, щоб усі зрозуміли: це у Києві спокійніше, але війна не закінчилась. У нас багато як 300-их, так і 200-их…  
• Що зараз необхідно ГО “Фонд допомоги Захисникам України ВІВАКОТ”? На що збираєш кошти? 
• В мене зараз закумульовано багато запитів від різних підрозділів та бригад. Від шанцевих інструментів до генераторів, від тактичного спорядження до тепловізорів… Запити надзвичайно різні і їх кількість тільки зростає. Тому донати у фонд дуже навіть вітаються, я своєю чергою у всьому звітуюся. 
• І традиційно, що плануєш зробити після перемоги? 
• Я два місяці поспіль прокидаюся о 5:30 ранку, і це не залежить о котрій я ліг спати. Ось цей стан, коли ти не можеш нормально жити. Усі твої думки про те, що твоє життя від тебе не залежить. Як і життя твоїх близьких. Хочеться позбавитися відчуття бути постійно на “стрьомі”. Усі оці негативні думки дуже отруюють твоє звичне існування. Коли війна закінчиться, я спокійно видихну. Цього мені буде достатньо. 
  Звісно ж повернуся на улюблену роботу та перепрофілюю фонд, буду допомагати котикам. 

Реквізити фонду:

ГО Фонд допомоги Захисникам України ВІВАКОТ, ЄДРПОУ 44767439
Рахунок Фонду у гривні. Приватбанк. UA823052990000026001000137210
Призначення платежу: “Благодійний внесок”
Рахунок Фонду у долларах. Приватбанк.
UA923052990000026003010127865
Рахунок Фонду у євро. Приватбанк.
UA433220010000026208326850333

Картка Монобанку: 5375 4114 0614 6907 (Кравець К.А.)
Евро картка Моно на Кравець К.:
UA433220010000026208326850333

SEPA IBAN: GB93CLJU00997180373225

PayPal: Konstantin.Kravets@gmail.com