У сучасних програмах трафік може різко зростати, коли користувачі очікують швидкої та стабільної роботи сервісу.
Щоб не перевантажувати сервери та забезпечити безперебійну роботу, використовується AWS Load Balancer (ELB) — сервіс, який автоматично розподіляє трафік між ресурсами.
Зараз ми розберемо, що це таке, як працює, які типи існують і як правильно налаштувати для вашого середовища.
Як працює Load Balancer?
Уявіть, що ваш застосунок — це ресторан, а користувачі — відвідувачі. Якщо всі відвідувачі підуть до одного офіціанта, він не впорається.
Load Balancer виступає тут як менеджер: він рівномірно направляє клієнтів до всіх наявних офіціантів, щоб ніхто не перевантажувався і всі отримували обслуговування швидко.
Основні принципи роботи:
- Розподіл трафіку
Load Balancer отримує всі запити користувачів і направляє їх на різні сервери чи ресурси. - Health checks (перевірка стану ресурсів)
ELB постійно перевіряє, чи сервери робочі. Якщо якийсь сервер перестає відповідати, трафік на нього більше не надходить, поки він не відновиться. - Алгоритми розподілу трафіку
AWS ELB підтримує кілька способів, як направляти запити:- Round-robin: запити надходять по колу на кожен ресурс.
- Least connections: трафік йде на ресурс із найменшою кількістю активних з’єднань.
- Weighted distribution: можна призначити вагу ресурсам, щоб деякі отримували більше або менше трафіку за потреби.
- Автоматичне масштабування
Сервіс інтегрується з Auto Scaling. Коли трафік зростає, додаються нові сервери, і ELB автоматично починає направляти на них запити. Коли трафік падає — ресурси знімаються. - SSL/TLS Termination (опційно)
Якщо застосунок працює через HTTPS, ELB може обробляти шифрування/розшифровку замість серверів. Це зменшує навантаження на ваші ресурси та прискорює обробку запитів.
Типи AWS Load Balancer і їх особливості
AWS пропонує чотири основні типи Load Balancer, і кожен з них підходить для різних сценаріїв.
1. Classic Load Balancer (CLB)
- Найстаріший тип балансувальника AWS, що працює на рівнях L4 (Transport) і L7 (Application).
- Використовується тільки для старих застосунків, які не потребують складного маршрутизування трафіку.
- Підтримує HTTP, HTTPS і TCP, але не має сучасних функцій, як ALB чи NLB.
2. Application Load Balancer (ALB)
- Працює на рівні L7 і підходить для вебзастосунків та мікросервісів.
- Коли використовувати: сучасні вебсервіси, контейнерні застосунки, мікросервісні архітектури.
- Можливості: роутинг за URL, headers, cookies, WebSocket, HTTP/2.
3. Network Load Balancer (NLB)
- Працює на транспортному рівні (L4), оптимізований для високошвидкісного та низькозатратного трафіку.
- Оптимальний для високошвидкісного, low-latency трафіку.
- Підтримує TCP/UDP, статичні IP, мільйони запитів на секунду.
4. Gateway Load Balancer (GLB)
- Використовується для інтеграції зі сторонніми virtual appliances (фаєрволи, IDS/IPS, проксі).
- Забезпечує масштабування та високу доступність appliances.
Налаштування AWS Load Balancer
Налаштування AWS Load Balancer зазвичай виконують через AWS Management Console, хоча доступні також CLI та SDK. Але для першого знайомства з сервісом консоль — найзрозуміліший варіант.
Процес починається зі створення балансувальника в розділі EC2 → Load Balancers. На цьому етапі потрібно обрати тип Load Balancer: Application, Network або Gateway. Вибір залежить від того, який трафік обробляє ваш застосунок і які у вас вимоги до маршрутизації та затримок.
Далі задаються базові параметри роботи. Ви вказуєте:
- назву балансувальника;
- VPC, у якій він працюватиме;
- Availability Zones.
Використання кількох зон доступності напряму впливає на стабільність сервісу: навіть якщо одна зона стане недоступною, трафік продовжить оброблятися в інших.
Після цього налаштовуються listeners — правила, які визначають, як Load Balancer приймає вхідні запити. Зазвичай використовують:
- HTTP або HTTPS для вебзастосунків;
- TCP або UDP для низькорівневого або real-time трафіку.
Якщо використовується HTTPS, на цьому ж етапі підключається SSL/TLS сертифікат.
Наступний ключовий компонент — Target Groups. Вони визначають, куди саме буде передаватися трафік. У ролі цілей можуть виступати:
- EC2 інстанси;
- контейнери (ECS або EKS);
- IP-адреси;
- Lambda-функції.
Для кожної групи задається порт і тип трафіку, який вона обробляє.
Щоб трафік надходив лише на працездатні ресурси, налаштовуються health checks. Load Balancer регулярно перевіряє стан цілей за заданим endpoint. Якщо ресурс не відповідає, він тимчасово виключається з обробки запитів і автоматично повертається після відновлення.
Після перевірки всіх параметрів Load Balancer створюється, а AWS надає DNS-ім’я, через яке ваш застосунок стає доступним. З цього моменту весь вхідний трафік проходить через балансувальник і рівномірно розподіляється між ресурсами.
Додаткові можливості та корисні фічі
- Масштабування застосунків
Контейнери легко клонуються, тому ви можете швидко збільшувати або зменшувати кількість інстансів під навантаження. - Ізоляція середовищ
Кожен контейнер живе у власному просторі. Залежності, версії бібліотек і конфігурації не конфліктують між собою, навіть якщо на одному сервері розміщені різні проєкти. - Просте оновлення та відкат версій
Нова версія застосунку — новий образ. Якщо щось пішло не так, ви безболісно повертаєтесь до попередньої версії. - Автоматизація запуску
Контейнери добре лягають у CI/CD-процеси. Збірка, тести та деплой відбуваються автоматично після кожної зміни коду. - Економія ресурсів
Контейнеризація споживає менше памʼяті та CPU, ніж віртуальні машини, тому інфраструктура працює ефективніше без втрати стабільності. - Швидкий старт для нових учасників
Розробнику не потрібно вручну налаштовувати середовище. Ви передаєте готову конфігурацію — і людина починає працювати одразу. - Зручне тестування
Можна підняти окреме середовище для тестів, експериментів або перевірки гіпотез, не ризикуючи продом.
Моменти, які варто врахувати
Контейнери спрощують роботу, але при використанні важливо розуміти кілька нюансів. Вони не критичні, якщо знати про них заздалегідь, але можуть створити проблеми на старті.
- Безпека. Контейнери ізольовані між собою, але ця ізоляція не дорівнює повноцінній віртуальній машині. Неперевірені образи або зайві права доступу швидко перетворюються на ризик для всієї системи.
- Робота з образами потребує порядку. Без чітких тегів, регулярного оновлення та очищення реєстру зʼявляється плутанина: старі версії, зайві збірки й складність у підтримці.
- Дані не повинні жити всередині контейнера. Контейнер легко перезапускається або видаляється, тому все важливе зберігають у volumes чи зовнішніх сховищах. Для новачків це один із найпоширеніших сюрпризів.
- Також варто бути готовими до кривої навчання. Запуск контейнера виглядає просто, але з появою мереж, змінних середовища, логування та оркестрування без базових знань у DevOps стає складніше.
- Контейнеризація підходить не для всіх завдань. Для невеликих скриптів або простих проєктів вона може додати зайвої складності замість користі.
З чого почати роботу?
Спершу варто визначити завдання, яке ви хочете розв’язати. Контейнери особливо ефективні, коли:
- над проєктом працює команда, і потрібне однакове середовище для всіх розробників;
- часто виходять оновлення, і потрібен безпечний спосіб тестувати та розгортати нові версії;
- застосунок побудований на мікросервісах, де сервіси потрібно масштабувати та оновлювати незалежно один від одного;
- є потреба у кількох середовищах — dev, test, staging, production;
- важлива відтворюваність результату та швидкий старт нових учасників команди.
Якщо ваше завдання потрапляє хоча б під один із цих сценаріїв, контейнеризація та робота з Load Balancer будуть виправданими.
Далі йде підготовка середовища. На локальній машині достатньо встановити Docker і перевірити його роботу. На цьому етапі важливо зрозуміти базову різницю між образом і контейнером, щоб легко орієнтуватися в подальшій роботі.
Після цього ви:
- створюєте або обираєте готовий образ;
- налаштовуєте змінні середовища та порти;
- запускаєте контейнер і перевіряєте роботу застосунку.
Коли базовий запуск опанований, можна перейти до автоматизації. Навіть простий файл docker-compose значно спрощує керування кількома сервісами та конфігураціями.
На фінальному етапі варто звернути увагу на логування та збереження даних. Це дозволить бачити внутрішній стан застосунку та уникнути неприємних сюрпризів після перезапусків контейнера.
Післяслово
Контейнеризація та робота з Load Balancer відкривають великі можливості для масштабування, стабільності та відмовостійкості ваших застосунків.
Якщо хочете опанувати ці інструменти на практиці, на курсі AWS ми детально розбираємо роботу з ключовими сервісами, включно з Load Balancer, а курси з Docker та Kubernetes допоможуть легко запускати та керувати контейнерами у різних середовищах.
Це чудовий спосіб швидко перейти від теорії до практичних навичок і відчути реальну користь від сучасної хмарної інфраструктури.
