Порівняння двох підходів розгортання: Push і Pull
Спосіб, у який доставляються оновлення — не просто технічна деталь. Від нього залежить, як побудована безпека, де зберігаються секрети, хто має доступ до кластера і як саме застосовуються зміни.
Щоб розібратись, який варіант підійде конкретно тобі, ми розглянемо кожен і порівняємо.
Push deployment — що це таке і як працює?
Push deployment — це підхід, у якому CI/CD-система сама ініціює деплой. Вона проходить через усі етапи (збірку, тестування — і врешті пушить зміни напряму у кластер). Наприклад, через kubectl apply або Helm. Доступ до середовища повний, усе контролюється та відбувається централізовано, ззовні.
У такій моделі CI/CD не просто запускає збірку, вона керує всім шляхом до продакшену. Репозиторій із конфігами, як правило, використовується тільки на читання. Логіка розгортання прописується в самому пайплайн — і саме він визначає, що, куди та коли доставляти.
Переваги:
- Просте налаштування: достатньо одного інструменту, щоб розгорнути повний цикл.
- Швидка доставка змін: усе керується централізовано, легко відстежувати результат.
- Добре підходить для невеликих проєктів або перших етапів, коли інфраструктура ще не складна.
Недоліки:
- CI/CD-система має повний доступ до кластера.
- Потрібно десь зберігати конфіденційні дані.
- Вся логіка деплою захована у пайплайн — складно масштабувати й делегувати.
- Відсутність автоматичного відновлення стану.
Pull deployment — що це таке і як працює
Pull deployment, або GitOps-підхід, працює навпаки: ініціатива належить самому середовищу. Кластер не чекає, поки його хтось запушить — він сам підтягує зміни з репозиторію.
Як це відбувається на практиці: після того, як контейнери чи Helm-чарти створені та запушені у реєстр, зміни в конфігураційних файлах з’являються у git. Потім агент у кластері, наприклад, Argo CD або Flux — періодично перевіряє репозиторій і автоматично застосовує нові версії.
У цій схемі CI/CD потрібен лише для створення та завантаження артефактів — до кластера він не підключається. Повний контроль над деплоєм отримує агент у кластері, який працює за принципом «reconciliation»: якщо стан у кластері відрізняється від описаного у git, агент відновлює потрібну конфігурацію.
Переваги Pull-підходу:
- підвищена безпека — зовнішній доступ до кластера не потрібен
- автоматичне відновлення
- легше масштабувати, підтримувати мультикластер та історію змін
- чітке розмежування зон відповідальності
Обмеження Pull-підходу:
- складніша початкова настройка (агенти, webhook, права доступу)
- невелика затримка через періодичну перевірку репозиторію
- робота зі секретами може потребувати додаткових інструментів (Helm, Vault)
Різниця Push та Pull на практиці
У Push-моделі CI/CD стає головним інструментом управління деплоєм: вся логіка прописана в пайплайні, права доступу до кластера зосереджені в одній системі. Це швидко, зрозуміло і зручно для невеликих середовищ, але водночас створює вузькі місця.
Якщо пайплайн падає або його автор недоступний, відновити деплой важче, через що команда повинна постійно тримати його в тонусі.
Pull-модель переносить контроль у кластер. Агент постійно перевіряє репозиторій і сам приводить стан середовища у відповідність. На практиці це означає, що продакшен може «самостійно» відновлюватися після помилкових змін або аварій.
Ролі розділені: одні пишуть код і маніфести, інші контролюють Git та перевіряють зміни. Історія змін природна, відкат простий, а масштабування на мультикластерних середовищах відбувається без додаткових складних пайплайнів.
Ще одна важлива відмінність — ритм роботи. Push більше про контроль і «коли я хочу — запускаю деплой», Pull — про декларативність і постійне узгодження стану, що підвищує стабільність, але вимагає трохи іншої організації роботи: команди звикають працювати через Git, а не через прямі виклики CI/CD.
Щоб побачити все наочно, заглянь у табличку:
| Характеристика | Push deployment | Pull deployment |
| Хто керує деплоєм | CI/CD пайплайн | Агент у кластері |
| Ініціація змін | Ззовні, вручну або автоматично через пайплайн | Кластер сам підтягує зміни з Git |
| Джерело правди | CI/CD пайплайн | Git-репозиторій |
| Доступи до середовища | Повний доступ на читання та запис (RW) для CI/CD | Обмежений зовнішній доступ, без прямого RW |
| Автоматизація/стабільність | Висока швидкість, але відновлення вручну | Автовідновлення |
| Масштабування | Просте для невеликих середовищ | Легко під мультикластер та великі інфраструктури |
| Audit trail / журнал аудиту | Обмежений, залежить від CI/CD | Прозорий, усі зміни фіксуються у Git |
| Складність налаштування | Мінімальна на старті | Вища, потрібен агент і налаштування синхронізації |
| Використання секретів | Зберігаються у CI/CD | Потребує інтеграції з Vault/Helm, але безпечно |
Що обрати для свого проєкту?
Вибір між підходами залежить від особливостей твого проєкту, звичок команди та вимог до безпеки.
Push-підхід зручний у невеликих середовищах, де важливі швидкість і прямий контроль. Він добре працює на етапах розробки й тестування, коли зміни відбуваються часто, а команда впевнено керує своїм процесом доставки. Один інструмент збирає, перевіряє й одразу надсилає зміни до середовища — швидко й просто.
Pull-підхід краще підходить для робочих (продуктивних) середовищ або розгалужених інфраструктур, де на перше місце виходять стабільність, прозорість і безпека. Тут кластер сам стежить за тим, щоб його стан відповідав тому, що описано у репозиторії. Зручно відстежувати історію змін, швидко відновити попередній стан і чітко розмежувати зони відповідальності.
Іноді найкраще рішення — поєднати обидва підходи: наприклад, використовувати Push під час розробки, а Pull — для продакшену. Так ти отримуєш контроль і швидкість на одному етапі, і безпечну автоматизацію — на іншому. І команда поступово переходить до більш структурованої моделі керування середовищем.
Зрештою, справа не лише в технології, а в тому, як побудовані процеси: хто саме ініціює доставку змін, хто їх перевіряє, наскільки критичні помилки й як часто потрібно масштабуватись. Якщо відповісти собі на ці запитання — вибір буде очевидним.
Післяслово
Ми сподіваємось, що тобі вдалось підібрати свій метод. А якщо серед цих варіантів не знайшлось потрібного — читай ще одну статтю від ITEDU про порівняння інших двох підходів розгортання: