З розробника у воїна ЗСУ: як війна змінює нас

Це ще одна важлива історія, яка мала початок 24 лютого. Коли росія здійснила повномасштабне вторгнення на територію України, життя кожного з нас змінилося. Наприклад, наш фронтенд-розробник Володимир С. перекваліфікувався у військовослужбовця. Чим зараз живе наш колега і яким був його шлях у ЗСУ — далі в інтерв’ю.

Знаю, що ти зустрів перший день війни на заході України. Яким він був? Чим запам’ятався для тебе?
Так, в місті Рівне. Як і багато хто, я до останнього не вірив, що таке безглуздя як повномасштабне вторгнення взагалі можливе. Навіть з боку росії, а тепер вже — рашистів, орків і нелюдів. О 4-ій ранку того ж самого дня я прокинувся під гудіння військових літаків, які на щастя не бомбили Рівне, але літали ніби над самим містом, від чого стало НІЯКОВО. Одразу ж зателефонував рідними та близьким. Ті, що проживають на заході України відповіли, що в порядку, проте чують те, що і я. Брат, який живе на сході написав: «Не хочу лякати, але в нас дійсно чути вибухи, близько». Після цього стало вже ВІДВЕРТО МОТОРОШНО. Далі, всі думки лише про рідних і планування їх перелокації, хоча б у відносно безпечні місця. Мама в Києві, половина родичів на Харківщині… Подзвонив на роботу і далі го в дорогу, забирати рідного молодшого брата з міста Березне, що на Рівненщині, ближче до білорусі. Він неповнолітній, тому без супроводу дорослих не відпускали. Коли повертались з ним в Рівне, на зустрічній смузі вже йшли колони танків в сторону того ж кордону від якого я віз його трохи далі. Переповнювали відчуття гордості та відповідальності, а також розуміння того, що з дня на день я теж опинюсь в рядах військових. Далі слідував моніторинг новин та чек безпеки родичів. Постійно думав кому і чим можу допомогти. Ну і звісно ж, переслідувало відчуття “не можу повірити в те, що відбувається”.
З фронтенд-розробника у військового. Як розпочався твій шлях в ЗСУ?
Насправді ніколи себе не бачив військовим, хоч і вступив на відповідну кафедру у 2013 році, коли навчався в універі. Це звільнило від обов’язку йти на термінову службу. Однак у 2014 правила змінились і, після закінчення кафедри у 2015, мене позвали у військкомат, але тоді все-таки не судилось мені відслужити — не придатний в мирний час. Ну от 2022-й подарував мені другий “шанс”.
Складно було прийняти рішення вступити до лав ЗСУ? Були якісь труднощі на цьому шляху?
Як я вже казав, з першого ж дня в мене було розуміння, що опинюсь тут. Ні, я аж ніяк не герой-доброволець, але щодня налаштовувався морально, що от-от буде дзвінок з військкомату. У вівторок, 8 березня так і сталось. Щодо труднощів, вони в мить з’явились, бо дзвінок був мінімально інформативний. У мене є звання, військова спеціальність — усе це проігнорували. На питання: “Чому так?” і “Куди потраплю?” — відповідали дуже сухо. Відчуття того, що тебе повезуть невідомо куди, невідомо за якою процедурою… Та й взагалі інформаційний мінімум дуже морально нагнітав. Але я там, де я є 🙂
Твоє життя кардинально змінилося. Складно було звикати до нового режиму, розпорядку та нових робочих завдань?
Тут насправді можна на дві статті написати. І складно, і ні. Я родом з села, мене холодом або ще якимись екстремальними умовами сильно не налякаєш. От і тут намагався пристосовуватись до умов, однак тільки ти звикаєш до одного, одразу навалюється щось нове… Чесно кажучи, спочатку все виснажувало. Перші два тижні тягнулись як місяць, але далі все вирівнялось, стабілізувалось. Зараз, коли є якісь труднощі, я себе заспокоюю тим, що це все за тих, хто втратив домівку чи навіть життя, заради тих, хто чекає вдома.

Чи усього вистачає тобі як воїну ЗСУ?
Так, все необхідне — я маю. Щось видали із запізненням, щось не видали, адже немає потреби. Наприклад, я двічі відмовлявся від броніка, адже є бійці, яким ці речі потрібні негайно, а я зараз не в зоні бойових дій. До речі від броніка втретє я не відмовився. Щиро дякую волонтерам і усім, хто допомагає.
Що найскладніше для тебе зараз?
Однозначно заходитись на відстані від дому. Також складно розуміти, що через амбіції одного неадеквата доводиться витрачати дні життя на таку страшну річ як війна.
Знаю, що багато інформації стосовно ЗСУ не слід розповсюджувати, можливо є те, чим ти можеш і хочеш поділитися?
Думаю, що ми рухаємось в правильному напрямку. Можливо не так швидко, як хотілося б, але процес йде.
А ще я став свідком, як один з командирів неофіційно відпустив бійців по домівках на вихідні, ніби відчуваючи. В ту ж ніч був приліт в їхній ППД (ред. Пункт постійної дислокації). В понеділок, замість догани — йому дякували за врятовані життя.
Сумуєш за роботою розробника?
Так сумую. Я завжди любив свою роботу, а зараз розумію, що я її ДУЖЕ люблю:)
Є речі, що тебе радують зараз? Розкажи про них.
Вони доволі прості. Насамперед — підтримка близьких. А з більш повсякденного, то від першого дня пріоритети постійно змінювались. Наприклад, в перші дні мене, як смаколик, порадувала банка тушонки від волонтерів. Звертаю увагу, що ми не голодували жодного дня 🙂 Зараз радію, коли з’являється вільна хвилина або навіть день, щоб витратити цей час на особисті потреби. Були можливості побачитись з рідними й коханою дівчиною. Це емоції, що не передати словами. А ще, я зустрів одногрупника, з яким ми випадково потрапили в один підрозділ. Хто б міг подумати, що побачимося за таких обставин.
Що я буду цінувати навіть після війни? Нові знайомства. Щастя бачити справжніх героїв серед простих людей.
Існує думка, що поки йде війна, цивільним слід поставити життя на паузу. Наприклад, в соцмережах взагалі не виставляти фото з кафе та не ширити нічого окрім новин. Розкажи про своє ставлення до цього, як військового.
Ні, не потрібно нічого ставити на паузу. Вважаю лиш, що кожен українець зобов’язаний розуміти й не забувати про те, що відбувається зараз.
І традиційно, що плануєш зробити після перемоги?
Питання складне. Точно знаю, що я не збираюсь банально напитись до безтями, хоча й мільйон разів чув про такі плани від інших. Чесно кажучи, я маю багато варіантів і думаю для цього знадобиться ціла відпустка. Точно почну робити те, що хотів, але не наважувався до війни.

Хочете підтримати українських військових? Зробіть донат, за допомогою Всеукраїнського об’єднання “Патріот”, будь-яким зручним для вас способом. Для адресної допомоги військовим є ГО “Фонд підтримки Захисників України ВІВАКОТ”, яку організував наш колега.

Наблизимо перемогу разом 💙💛